Українська версія сайту

«Схилімо голови в скорботі…»

20-11-2014

В навчально-науковому інституті підготовки фахівців для підрозділів міліції громадської безпеки та Національної гвардії України відбулися заходи до 81 роковин Голодомору - пам’яті тих, хто чинив спротив геноциду.

Ці події не можливо забути. Адже, минуле століття пронеслося над Україною трьома голодами: 1921-1922, 1932-1933, 1947 років. Такої страшної трагедії, яку пережив український народ у 30-х роках, не знав, мабуть, жоден народ в історії людства. Голод – це не тільки смерть, а й духовна руїна, знищення здорової народної моралі, втрата ідеалів, занепад культури, рідної мови, традицій. Пекло, створене в Україні на початку 30-х років ХХ століття, не можна ні з чим порівняти ні у вітчизняній, ні у світовій історії.

Голодне лихоліття найбільше вразило дітей. Третина всіх померлих від голоду – діти. Вони виявились найменш захищеними, не брали участь у колгоспному виробництві, а від так, не отримували рятівних 100-300 грамів хліба на працюючого.

Батьки, спасаючи життя своїх дітей, залишали на вокзалах, лікарнях, у містах, надіючись, що діти попадуть в дитячий будинок чи лікарню і таким чином – виживуть.

Законом від 7 серпня 1932 року заборонялося збирати колоски на полі навіть перед їх заорюванням. За збирання колосків звинувачений «карається не нижче п’ятьох років ув’язнення в далеких таборах з конфіскацією майна, аж до найвищої міри покарання (розстрілу)». В результаті чого з голоду пухли і вмирали діти, чоловіки й жінки працездатного віку, часто-густо вмирали цілими родинами. Малеча бродила і повзала у пошуках чогось їстівного. У людей розпухали обличчя, ноги, животи. Померлих, а часто ще й живих, звозили, скидали у ями і закопували. Найжахливішим у трагедії було те, що для цього не було об’єктивних причин.

Пам’ятайте: «Тоді, нас врятував би хліб, а сьогодні - нас врятує пам'ять»/

Олена Ремез

 
Портал Національної академії внутрішніх справ
X
X